Вокальна творчість М. Лисенка у дзеркалі його доби
Микола Віталійович Лисенко (1842–1912) – найвидатніший український композитор другої половини XIX – початку XX ст., який став фундатором української професійної музики доби розвинутого Романтизму, а також започаткував її модерний розвиток. Він увійшов в історію національного музичного мистецтва також як талановитий піаніст, диригент, вдумливий педагог, етномузиколог, органолог, визначний музично-громадський діяч.
Зацікавлення народною музикою виникло у М. Лисенка ще в дитячі роки. Згодом, у гімназії й університеті, воно стає глибшим. Повернувшись в Україну після завершення навчання у Лейпцізькій консерваторії, Лисенко докладно записує фольклорні зразки, науково опрацьовуючи їх, вдумливо підходить до народних мелодій та їх тексту, прагнучи точно зафіксувати ладо-інтонаційну і метро-ритмічну будову, музичну форму вокального наспіву, інструментального награвання чи кобзарської думи.
Протягом усього свого життя М. Лисенко збирав народні пісні. Він є одним з найвизначніших музичних науковців-фольклористів світового етномузикознавства останньої третини ХІХ ст. [12; 14; 21]. Усі записані народні пісні, які Лисенко записував без фонографу (!), він залишав недоторканими як стосовно мелодичної будови народного зразка, так і його тексту. Опрацьовуючи їх, у фортепіанному супроводі він прагне найповніше відтворити ладо-гармонічну природу, закладену в самій мелодії. У більш ранніх обробках помітне прагнення до концертності акомпанемента. В піснях пізнішого часу супровід стає значно скупішим, в ньому переважає мелодичний чинник. Саме ця простота підкреслює виразність народної мелодії.
Проте у творчості М. Лисенка помітна й тенденція до урізноманітнення обробки кількох куплетів однієї пісні шляхом індивідуалізації окремих її образів. Зокрема, солоспів «Верховино, світку ти наш» є саме таким зразком опрацювання мелодії. Завдяки різному трактуванню кожного з куплетів пісні характер, лад і фактура її просвітлюються. До того ж, тут поєднано два різні жанри, поєднані за принципом темпового контрасту: ліричну пісню й танцювальну коломийку.
У доробку М. Лисенка – понад 100 солоспівів. Показово, що до цього жанру він звернувся ще на початку свого творчого шляху. До нього він звертався й у подальшому, протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор створв у 1860–1880-ті роки, згодом він звертається до цього жанру у другій половині 1990-х і в 1900-ті роки [9]. Т. Булат виділяє два періоди в його романсовій творчості – ранній і зрілий, які є двома етапами його мистецьких пошуків. У перший період (1860–1880-ті рр.) Лисенко звертається до поезії Тараса Шевченка. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в Лейпцизький, консерваторський період (1867–1868 рр.), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім, глибоким реалізмом, правдивістю відтворення зображуваних подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх солоспівів Лисенко обирає тексти, в яких йдеться про важку долю жінки, її соціальний статус.
У солоспіві «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівку-зерно, в яких міститься музична характеристика образу. У солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор добирає такі засоби музичної виразності, що є глибоко реалістичними за своєю суттю. Вони широко застосовані й у інших творах, таких як «Ой, люлі, люлі», «На городі коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та застосував їх у своїй музиці. У згаданих вище солоспівах зв’язки з фольклорними джерелами помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові та фактурі.
Цікавими є пошуки композитора у сфері музичної форми. Тут він також прагне бути близьким до народнопісенного мислення та принципів формотворення народної пісні. Інтерес викликають ті вокальні твори Лисенка, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Жанровою основою для своїх солоспівів композитор обирає не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, пов’язані з національним епосом – приміром, баладу, поему.
Наступний, пізній етап у вокальній творчості Лисенка пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. У 1890-ті роки Лисенко звертається до поезії Генріха Гайне, багатої своєю ліричною палітрою. З-під пера композитора з’являються такі видатні вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише п'ять солоспівів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. Паралельно в цей час він звертається до текстів своїх сучасників – українських поетів-модерністів: Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся, В. Самійленка, Миколи Вороного та інших. На їх слова було створено його кращі солоспіви 1900-х років. Головний герой солоспівів Лисенка на слова Франка, Олеся, Лесі Українки, Дніпрової Чайки (як і в романсах на слова Гайне) – Людина з її багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя інший стиль висловлювання, оновлення засобів музичної виразності.
Жанр солоспіву був творчою лабораторією композитора, де викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно сформувалися типові музичні форми, композиційні й жанрові особливості його творів. У жанрі Лисенкового солоспіву бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Його солоспіви становлять одну з найвидатніших сторінок духовної культури нашого народу. Пісні й солоспіви М. Лисенка належать до тих мистецьких скарбів, з якими українська музика рушила дорогою професіоналізму, продовжуючи розвиток здавна улюбленої у народі вокальної творчості.
«З народним ґрунтом, з українською народною піснею зв’язана органічно й оригінальна творчість Лисенка... Він є в Україні першим репрезентантом музичного Романтизму і творцем української національної музики» – зазначав молодший сучасник композитора Філарет Колесса. У своїх оригінальних композиціях Лисенко є типовим представником українського народу й товмачем його найінтимніших почувань. Він так опанував і присвоїв собі народний стиль, що творив у народному дусі, не наслідуючи народних мотивів, він дальше снував золоту нитку народної творчості» [22, с. 491-492].
М.Лисенко усвідомлював необхідність розвитку жанру професіонального солоспіву, надзвичайно популярного в українському тогочасному суспільстві, здатного через музично-поетичні образи відтворити життєві характери, найтонші нюанси людських почуттів. Інтуїцією митця-новатора він збагнув необмежені можливості сконденсованого вокального твору як конденсату суспільно-політтичних ідей, що подаються не прямолінійно, зберігаючи за слухачем можливість осмислення, вироблення власної позиції. На зміну побутовій куплетній пісні, з її тематикою страждання, розчарувань, любовної жаги в українську музику прийшов солоспів розгорнутої форми, позначений тонким психологізмом, вибуховою силою патріотичних настроїв і соціального протесту. З солоспівами Лисенка в українській сольній вокальній ліриці розкрився не знаний до того часу багатовимірний художній світ.
Вокальна творчість Лисенка – це величезний пласт вокальної музики, що вирізняться різноманітністю тем, образів, жанрових різновидів. Митець не тільки створив пісні й солоспіви високого мистецького ґатунку, але своїми творами з новітніми рисами заклав підвалини для розвитку української камерно-вокальної музики ХХ ст. – солоспівів Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика та інших.
Микола Віталійович Лисенко (1842–1912) – найвидатніший український композитор другої половини XIX – початку XX ст., який став фундатором української професійної музики доби розвинутого Романтизму, а також започаткував її модерний розвиток. Він увійшов в історію національного музичного мистецтва також як талановитий піаніст, диригент, вдумливий педагог, етномузиколог, органолог, визначний музично-громадський діяч.
Зацікавлення народною музикою виникло у М. Лисенка ще в дитячі роки. Згодом, у гімназії й університеті, воно стає глибшим. Повернувшись в Україну після завершення навчання у Лейпцізькій консерваторії, Лисенко докладно записує фольклорні зразки, науково опрацьовуючи їх, вдумливо підходить до народних мелодій та їх тексту, прагнучи точно зафіксувати ладо-інтонаційну і метро-ритмічну будову, музичну форму вокального наспіву, інструментального награвання чи кобзарської думи.
Протягом усього свого життя М. Лисенко збирав народні пісні. Він є одним з найвизначніших музичних науковців-фольклористів світового етномузикознавства останньої третини ХІХ ст. [12; 14; 21]. Усі записані народні пісні, які Лисенко записував без фонографу (!), він залишав недоторканими як стосовно мелодичної будови народного зразка, так і його тексту. Опрацьовуючи їх, у фортепіанному супроводі він прагне найповніше відтворити ладо-гармонічну природу, закладену в самій мелодії. У більш ранніх обробках помітне прагнення до концертності акомпанемента. В піснях пізнішого часу супровід стає значно скупішим, в ньому переважає мелодичний чинник. Саме ця простота підкреслює виразність народної мелодії.
Проте у творчості М. Лисенка помітна й тенденція до урізноманітнення обробки кількох куплетів однієї пісні шляхом індивідуалізації окремих її образів. Зокрема, солоспів «Верховино, світку ти наш» є саме таким зразком опрацювання мелодії. Завдяки різному трактуванню кожного з куплетів пісні характер, лад і фактура її просвітлюються. До того ж, тут поєднано два різні жанри, поєднані за принципом темпового контрасту: ліричну пісню й танцювальну коломийку.
У доробку М. Лисенка – понад 100 солоспівів. Показово, що до цього жанру він звернувся ще на початку свого творчого шляху. До нього він звертався й у подальшому, протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор створв у 1860–1880-ті роки, згодом він звертається до цього жанру у другій половині 1990-х і в 1900-ті роки [9]. Т. Булат виділяє два періоди в його романсовій творчості – ранній і зрілий, які є двома етапами його мистецьких пошуків. У перший період (1860–1880-ті рр.) Лисенко звертається до поезії Тараса Шевченка. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в Лейпцизький, консерваторський період (1867–1868 рр.), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім, глибоким реалізмом, правдивістю відтворення зображуваних подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх солоспівів Лисенко обирає тексти, в яких йдеться про важку долю жінки, її соціальний статус.
У солоспіві «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівку-зерно, в яких міститься музична характеристика образу. У солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор добирає такі засоби музичної виразності, що є глибоко реалістичними за своєю суттю. Вони широко застосовані й у інших творах, таких як «Ой, люлі, люлі», «На городі коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та застосував їх у своїй музиці. У згаданих вище солоспівах зв’язки з фольклорними джерелами помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові та фактурі.
Цікавими є пошуки композитора у сфері музичної форми. Тут він також прагне бути близьким до народнопісенного мислення та принципів формотворення народної пісні. Інтерес викликають ті вокальні твори Лисенка, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Жанровою основою для своїх солоспівів композитор обирає не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, пов’язані з національним епосом – приміром, баладу, поему.
Наступний, пізній етап у вокальній творчості Лисенка пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. У 1890-ті роки Лисенко звертається до поезії Генріха Гайне, багатої своєю ліричною палітрою. З-під пера композитора з’являються такі видатні вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише п'ять солоспівів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. Паралельно в цей час він звертається до текстів своїх сучасників – українських поетів-модерністів: Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся, В. Самійленка, Миколи Вороного та інших. На їх слова було створено його кращі солоспіви 1900-х років. Головний герой солоспівів Лисенка на слова Франка, Олеся, Лесі Українки, Дніпрової Чайки (як і в романсах на слова Гайне) – Людина з її багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя інший стиль висловлювання, оновлення засобів музичної виразності.
Жанр солоспіву був творчою лабораторією композитора, де викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно сформувалися типові музичні форми, композиційні й жанрові особливості його творів. У жанрі Лисенкового солоспіву бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Його солоспіви становлять одну з найвидатніших сторінок духовної культури нашого народу. Пісні й солоспіви М. Лисенка належать до тих мистецьких скарбів, з якими українська музика рушила дорогою професіоналізму, продовжуючи розвиток здавна улюбленої у народі вокальної творчості.
«З народним ґрунтом, з українською народною піснею зв’язана органічно й оригінальна творчість Лисенка... Він є в Україні першим репрезентантом музичного Романтизму і творцем української національної музики» – зазначав молодший сучасник композитора Філарет Колесса. У своїх оригінальних композиціях Лисенко є типовим представником українського народу й товмачем його найінтимніших почувань. Він так опанував і присвоїв собі народний стиль, що творив у народному дусі, не наслідуючи народних мотивів, він дальше снував золоту нитку народної творчості» [22, с. 491-492].
М.Лисенко усвідомлював необхідність розвитку жанру професіонального солоспіву, надзвичайно популярного в українському тогочасному суспільстві, здатного через музично-поетичні образи відтворити життєві характери, найтонші нюанси людських почуттів. Інтуїцією митця-новатора він збагнув необмежені можливості сконденсованого вокального твору як конденсату суспільно-політтичних ідей, що подаються не прямолінійно, зберігаючи за слухачем можливість осмислення, вироблення власної позиції. На зміну побутовій куплетній пісні, з її тематикою страждання, розчарувань, любовної жаги в українську музику прийшов солоспів розгорнутої форми, позначений тонким психологізмом, вибуховою силою патріотичних настроїв і соціального протесту. З солоспівами Лисенка в українській сольній вокальній ліриці розкрився не знаний до того часу багатовимірний художній світ.
Вокальна творчість Лисенка – це величезний пласт вокальної музики, що вирізняться різноманітністю тем, образів, жанрових різновидів. Митець не тільки створив пісні й солоспіви високого мистецького ґатунку, але своїми творами з новітніми рисами заклав підвалини для розвитку української камерно-вокальної музики ХХ ст. – солоспівів Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика та інших.
Комментариев нет:
Отправить комментарий